Він записав вже три альбоми, але це ніяк не впливає на його незворотний інтерес до музики. Самий мандрівний український музикант, який на своєму прикладі доводить те, що робити себе самого можна нескінченно. Головне не зупинятися. Саба Буль про новий альбом, собі і інших.

Сашко, третій альбом — Golden Tooth, довге очікування в три роки, які відчуття у тебе тепер?

Знаєш, в мене моментами було враження, що цю платівку прокляли. Матеріалу довелося зі мною добряче поїздити, перш ніж я знайшов час його записати. Останні 2 роки були овер-напруженими в концертному плані, я повертався додому лише, щоб пригадати обличчя рідних і перепакувати валізу. Працювати на студії між концертами було наївною ідеєю, яку втілити так і не вдалося. А тому, в кінці 2016-го я поставив менеджмент перед фактом ,що найближчі пів року не гратиму.
Далі були творчі муки щодо того, як записати альбом. Соло, чи з бендом? Зробити його схожим на попередній, чи відійти від кантрі і фолк стандартів? Я прийняв рішення записувати його разом із Сашею Істратієм і тому мені довелося вчитися працювати в команді і бути менш категоричним щодо того, як повинні звучати пісні. І я думаю, це чутно.

На студії ж витівки долі продовжились. Я багато хворів цієї зими (певно, далися в знаки два роки життя в дорозі), а тому сесії доводилося переносити. Під час відпустки, займаючись дайвінгом, я травмував вухо і повернувся частково глухим – черговий факап. Потім були трабли з виданням.

Проте, тепер я можу з полегшенням видихнути і результати, які принесла робота – ще цінніші. Я дійсно люблю цей альбом.

Судячи з усього, це була сама осмислена по своєму втіленню платівка, розкажи трохи про те, що ти створив в Чернівцях?

Не буду приховувати, що частину рішень щодо саунду я поклав на плечі Саші, довірившись його таланту і досвіду. Ідея була така, щоб піти на своєрідний компроміс і зробити Золотий Зуб доступним для максимально широкої аудиторії, при цьому не зрадивши собі і традиціям фолк-музики. Спочатку аранжування планувалися менш жирними, але ж апетит приходить під час їжі. Я вперше працював на студії з електро-гітарою та банджо, підспівував собі різними голосами беки, Саша ж взяв на себе барабани, перкусію, клавішні та електроніку. Думали бас самі потягнемо, але згодом вирішили звернутися до Артема, бо наших навиків не вистачало.

Альбом вийшов, на мій погляд, помірно добрим і романтичним. Чи не хотілося привнести в нього злоби, якщо така доречна?

Хотілося. І спочатку трек лист планувався трішки іншим. Проте, коли я спробував відчути платівку цілісно і запитав себе про що ж таки вона? То зрозумів що про подорожі, пошук та мудрість. Чим більше я їжджу, бачу і переживаю, тим більше я вчу себе бачити не лише чорний та білий кольори. Це, ніби коли сталося щось на перший погляд геть погане, а ти дивишся на це з ледь помітною посмішкою та спокоєм, доки всі довкола метушаться. Цей альбом про тугу за домом та вміння пробачати і коритися. Я сподіваюся, що після цього релізу я стану мудрішим і буду більше practice what i preach.

Ти кочівник, часто трапляється, що одна пісня пишеться в різних країнах на шляху твого проходження? Це накладає на неї якийсь відбиток?

Звісно. Саме тому, на перший погляд, альбом може здатися не однорідним. Я стояв на березі океану в Ісландії і писав Not the place where I Belong думаючи про Україну. Play and Pray була написана на тлі воєнної ейфорії, коли на сході почалися масові смерті, а в Європі мене те й діло питали: «Саня, скажи, а почнеться третя світова?» Та звідки я знаю! Тобто, почнеться звісно. Проте, я не знаю коли. Я зустрічав нових людей по всій Європі і згадував старих друзів, пишучи Left Behind. Я cумував напідпитку у барах Роттердама з Golden Tooth і відчував себе найщасливішою людиною в світі у Дністровському каньйоні, наспівуючи Down By The Riverside.

24 концерти за 24 години — як прийшла ідея? Що ти виніс з цього досвіду?

Що ніколи більше в житті. Але, досвід, звісно був крутий. Найгірше було вже після марафону. Самопрограмування, адреналін та підтримка публіки тримали мене всі 24 години в тонусі. Проте , як тільки я закінчив і видихнув, мені ніби кувалдою по голові дали. Руки трусилися, піднялася температура ,паморочилось в голові і нудило. Відіспавшись, я прокинувся із квінтесенцією дикого бодуна і лютої крепатури. Хоча, зауважу, що протягом марафону я не вживав алкоголю.

Ідея прийшла в голову мого польського менеджера Бартека. А точніше, він позичив її у британського артиста Френка Тарнера. Було надзвичайно приємно, коли в ніч перед початком Френк особисто вислав нам на мейл «благословення» та кілька лайфхаків з власного досвіду.

Як підсумок, останній концерт марафону, який я зіграв у офісі компанії Shoot Capsule, записали на відео і вишлють на Місяць в спеціальній часовій капсулі із сервером, в кінці цього року. Так що я тепер в космосі.

Чи не думаєш перебратися жити до Польщі, адже ти там вже, як свій? І адже левова частка виступів доводиться саме на цю країну.

Так, там дійсно мій основний ринок та сотні друзів. Я вільно володію польською та навіть пробую писати пісні. Проте, відповідь на це питання можна знайти в альбомі, уважно його послухавши. Я космополіт та rolling stone, але чим більше я пізнаю світ, тим менше відчуваю себе поза Україною. В цьому є якась магія, якої я ще не зрозумів.

За ці три роки ти знатно помандрував, що запам’яталося найбільше?

Насправді вражень та спогадів так багато, що я навіть почав писати книжку про свої безкінечні тури. Нажаль, мій лептоп згорів разом із жорстким диском в готельному номері в Легніце, тому доведеться починати спочатку.
Звісно, number one – це Ісландія. І не лише тому що вона схожа на іншу планету. Більше навіть через чудових людей, які населяють цей острів. Я не можу зрозуміти, як у таких важких умовах могла вирости така свідома, зріла та добродушна нація. В першу годину нашого перебування в Рейкявіку ми виявили спільних знайомих із хлопцями, яких випадково зустріли біля бару, грали в покер на гроші із депутатом ісландського парламенту та обговорювали пожежу у творчій майстерні локального художника.

У тебе завжди витав дух панку, ти сам себе бачиш у складі якомусь живому і дикому, а не в сценічному самоті?

Мене все не покидає думка про гаражний сайд-проект з lo-fi звуком, битими гітарами та зірваним голосом. Частково я втілюю ці замисли із Sasha Boole, пробуючи себе в складі тріо. Можливо тоді мені залишиться менше рок-н-роллу поза сценою. А це добре для здоров’я. Євреї реформатори колись казали: Вдома ти єврей, на вулиці – німець. Так я на сцені фольк-сінгер, на барі – панк.

Що ти чекаєш від майбутнього осіннього туру з Me And That Man? Як це все зрослося?

Дуже просто – стукайте і вам відкриють. Інтернет дав можливості безмежної комунікації. Якось після концерту у Вроцлаві один з моїх шанувальників запитав ,як мені новий доробок Нергала та підкинув ідею вислати йому свою музику. Наступного ранку мені зателефонував мій менеджер і сказав, що Нергалу дуже сподобався Survival Folk і той готовий поїхати в тур разом.

Я чекаю повних залів і можливість достукатися до своєї потенційної аудиторії, яку я поки не можу зачіпити самостійно, через меншу медійну впізнаванність.

Ну і, звісно, я дуже очікую самого спілкування із Адамом та Джоном. Це надзвичайно талановиті музиканти та культові особистості в яких є чому повчитися. Я люблю і ціную людей з історією, а вони саме такими здаються. Не зірки-пустишки з телевізора.

Ти саме Self Made Man, якщо цей вислів можна застосувати ще до сьогоднішнього дня. А як тобі самому особисто дихається в цьому всьому, десь між Сковородою і Заратустрой?

Шлях, яким я йду – це мука і надзвичайне щастя водночас. Кожний мій день — це пошук та аналіз, балансуючи між розпачем та ейфорією. Поки з цього народжується музика, що торкає інших та допомагає мені краще зрозуміти себе, такий стан речей мене більше ніж задовольняє. Мені здається, що якщо мистецтво (музика в моєму випадку) для тебе більше, ніж обслуговування застіль дядьок з товстими гаманцями та клепання хітів-пустишок для ТВ, то ти повинен розуміти, що ступаєш на шлях воїна. З Богом, Дияволом чи обома водночас на твоїй стороні – вибір за тобою.

Розмовляв: О.Пролетарський.

Фото: О.Пролетарський.