Незабаром мине рік відтоді, як вийшов «Крізь тисячі лісів», він виправдав себе?

Однозначно виправдав, по-перше він такий, яким ми його планували зробити — більш цілісним, ідейним, відкритим і емоційно єдиним, звичайно з технічної сторони не все так як хотілося, та це максимум що ми могли зробити при наших матеріальних можливостях; по-друге він став нашою візитною карточкою, в нас прибавилося слухачів, концертів та й взагалі зацікавленість медії до нас зросла.

Що з новим матеріалом, або поспішати треба повільно?

Новий матеріал завжди накопичується десь всередині, чи це мелодії чи просто настрій який хочеться передати, а от вже його розібрати та зіграти важче, всі живуть в різних містах і з’їхатися пограти вдається украй рідко, в кожного свої справи і музика тут не на першому місці. Спершу всі думають де заробити гроші, а зберемося пограти, певно, коли нудьга буденного заробітку остогидне і захочеться вивільнитися.

У вас іноді не складається з концертами, то скасування, то ще щось. Чому так?

Тут причина одна — текучість кадрів, а конкретно — барабанщики, котрі часто змінюються, то не хочуть більше таке грати, то не можуть, дехто взагалі розчаровується і розпродує весь інструмент… матеріальне бере гору, нового знайти важко і як знаходимо, то потрібен час, щоб він в’їхав у музику і розібрав кілька треків для виступу. З цим і пов’язана відсутність нових пісень, бо переважно замість йти вперед і грати нове, ми розбираємо старе, щоб відіграти якісно концерт. Але для мене це не є проблемою, бо я не концертна людина, кожен виступ забирає в мене багато зусиль і енергії; останнім часом після кожного виступу мій імунітет слабне і я наче хворий ще декілька днів. Концерт це завжди вихід із зони комфорту (дорога, харчування, шум, важкі інструменти), а я людина комфорту. А так як люди слабо відвідують концерти, то краще посидіти на репетиціях чи вдома з гітарою і щось розбирати, придумувати.

Як ти думаєш — яка основна проблема важкої музики в Украні?

Думаю, це відсутність підтримки концертної культури, закордоном у гуртів, будь-якого стилю, є певна база слухачів котрі підтримують їх незалежно від того який рік на дворі і який стиль користується популярністю. В нас більшість людей, немаючи власної думки, більш піддатливі стадному ефекту і потрібно вказувати що круто слухати, які концерти та фестивалі відвідувати. Інша проблема матеріальна і стосується обох сторін, як слухачів так і виконавців: перші ніколи не підуть на платний концерт маловідомої групи, бо цікавість нижча за вартість квитка, а другим важко зібрати гурт з нормальною апаратурою і інструментами, мати можливість проводити якісно репетиції, особливо в малих містах. Нема інструментів — нема музики, а різного роду електронна музика росте, бо майже всі можуть щось тай спробувати «створити» навіть на смарті.

У тебе є часом відчуття, що ви стукайте в зачинені двері?

Мені здається, ми  і почали грати через те, що постійно стукаємо і ніхто не відчиняє :) Це свого роду буденність. Я радий, що в плані музики ми ніколи не ставили перед собою ніяких цілей, окрім отримувати насолоду та звільнення, тому і нема розчарувань, відчаю.

Виїзд в Європу з концертами, це актуально для вас?

З смутком відповім що ні, я вважаю що у нас не той рівень підготовки, бажання та можливостей щоб ми могли організувати. Хочеться, але напевно не настільки щоб плюнути на ті речі які кожному важливіші і це зробити. ми не вміємо себе рекламувати, менеджити, пропихати та домовлятися за виступи, переважно просто погоджуємося або ні на те що пропонують

Наскільки важко сьогодні залишатися незалежним, граючи незалежну музику?

Мабуть, для комерційних проектів чи більш відомих гуртів, це може бути актуальним питанням, а так як ми не прагнемо комусь сподобатися заради рейтингу чи популярності, то і взагалі це все боком проходить. якщо чесно, то я навіть і не дуже питання зрозумів… Ми завжди грали те що можемо, те що виходить і те що нам цікаве; протягом років, з’являються люди котрі щось радять, хтось радить менше вокалу, хтось по структурі треку розказує що і як повинно бути, дехто вказує на кволу поведінку на сцені і відсутність шоу, але я особисто вислуховую, не сперечаюся і далі роблю те що хочу сам. Ми не конструктор і не музиканти на замовлення, радше зламаємося, аніж грутимемо нам чуже.

Є в українському музичному процесі то, від чого тебе нудить?

Щоб аж нудило напевно ні, можливо хіба М1 якщо дивитися чи М2, там той самий процес. Скажу, що чим дальше тим менше тих процесів від яких нудить. Раніше нудило взагалі від українського музичного, а зараз все більше з’являються цікаві гурти, рівень виконання виріс в рази і це приємно усвідомлювати.

Вас не сильно шанують місцеві «музичні» журналісти, чому так? Не знають з якого боку підійти до вас?

Можливо, ми не такі харизматичні та цікаві щоб про нас писати чи розказувати. Пишуть ті, хто цікавиться такою музикою, слухає таке, мабуть, так і з’являються статті про нас. Щоб журналісти писали, то треба мати про що писати, а в нас мало що відбувається.

Яку музику ти сам слухаєш?

Переважно слухаю одне й те саме місяцями і не залежить від стилю, але люблю меланхолійність, смуток або цікавість в структурі, різні технічні викрутаси. Є гурти до котрих постійно повертаюся і слухаю наче вперше це Mare, Sumac чи Old Man Gloom, Have a Nice Life, Blonde Redhead; в телефоні завжди є Amenra, Boards of Canada та Jon Hopkins, The Dillinger Escape Plan, Baptists, The Rodeo Idiot Engine, Hawk House. Останні місяці полюбився дуже Gidge новий та Sevdaliza, Dusky, Car Bomb… понеслось… Одним словом слухаю всіляке різне, головне щоб зі смаком та емоціями. Я не вишуковую по форумах щось маловідоме і не ганяюся за новинками, нема часу на це все, але добре що у фб є нормальні друзі та знайомі, з хорошим смаком, котрі часто щось виставляють смачне.

Беседував: О.Пролетарський